Надія Мірошниченко (позивний “Баба Надя”)

Надії Михайлівні Мірошниченко, або як її називають із любов’ю, Баба Надя, 85 років. Вона за фахом – фармацевтка, має за плечами багатий досвід навчання: в Роганському медичному училищі, Сумському державному педагогічному інституті, Харківському фармацевтичному інституті.

Її життя було випробуване війною з самого дитинства. У віці двох років вона потрапила під бомбардування, на станції Ромодан на Полтавщині. Уламок поранив їй око. Цей жахливий випадок трагічно позначився на її зорові.

З дитинства Надія Михайлівна мріяла навчитися в’язати спицями. Мама не вміла користуватися спицями й навчила її в’язати лише гачком. Та це не зупинило юну Надію. Вона уважно придивлялася до готових в’язаних речей, вивчала як вони створені і самотужки намагалася повторити ці “хитрі петлі”. Її наполегливість та бажання досягти мети привели її до того, що вона стала майстринею в’язання, яка навіть заробляла цим ремеслом на хліб та навчання своїх дітей.

У 2014 році Надія Михайлівна працювала в обласній реанімації.  Одного разу вона побачила сюжет по телевізору: сніг падав на каски наших солдатів, які стояли на передовій, а краплі стікали на їхні ноги. Після побаченого вона зрозуміла, що “хлопці потребують допомоги” і Надія Михайлівна почала в’язати теплі шкарпетки для бійців. І ось, уже десять років поспіль (!), “Баба Надя” не зупиняється.

Вона в’яже шкарпетки з трьох ниток: одна для міцності, інша для тепла, і третя – для краси. Зараз Надія Михайлівна майже не бачить, але її руки пам’ятають кожну петлю. Вона в’яже, покладаючись на відчуття та досвід, який накопичила за все життя.

Її життя було нелегким, але вона ніколи не здавалася. Кожен день, кожен створений нею вірш (так так, вона ще й поетеса!), кожна петля – це її боротьба за Україну. Її шкарпетки зігрівають не лише тіла, але й душі наших захисників. Вона додає до кожної пари часточку своєї душі, вкладаючи в середину трикутничок із віршем або побажанням, підписуючись “Баба Надя” і вказуючи свій вік:

“Мої українці красиві і щирі, 

і в ратнім труді, і працею милі.

Якби я стільки літ не мала,

то поруч з ними б вже стояла.

Вітчизні я допоможу, 

шкарпетки теплі я в’яжу.

За золото поля, за синь мого неба

я буду в’язати поки буде треба…”

Баба Надя, 85 років

Вона продовжує в’язати попри поганий зір та поважний вік. В’яже “по пам’яті”, з любов’ю до тих, хто стоїть на захисті її рідної землі. Надія Михайлівна – це приклад того, що ніщо не може зупинити людину з сильною волею та великим серцем.